Братство

Напевне для кожної церковної людини є цілком зрозумілим, яким важливим для життя парафії є існування та діяльність церковного братства. Багато хто із сьогодні присутніх на наших богослужіннях у м. Відні також колись був членом одного з церковних братств в Україні у своєму рідному селі чи місті.

Подібна організація – Братство Святої Великомучениці Варвари, існує та діє і при нашій парафії. Воно було засноване ще в далекому 1862 р, про що нагадує пам’ятна дошку із написом «ЦЕРКОВНЕ БРАТСТВО СВ. ВАРВАРИ» та образом Святого Обручника Йосифа у храмі Св. Варвари.

Українське церковне Братство є найстаршим діючим українським товариством в Австрії. Заснування цього греко-католицького товариства відбулося за часів отця пароха Миколая Надя і було 21.09.1862 підтверджене тодішнім Львівським митрополитом Григорієм Яхимовичем а 24.02.1864 його наступником, митрополитом Спиридоном Литвиновичем, бувшим парохом церкви Св. Варвари. У 1924 році дещо змінені статути повторно одобрив митрополит Андрей Шептицький. О. Надь створив надзвичайно важливу організацію, яка існує і донині як Українське католицьке церковне Братство. Цим парох о. Надь заложив фундаментальний камінь діяльної парафіяльної громади. Братство активно розвивалось і багато причинилось до парафіяльної діяльності.

Під час Першої світової війни тисячі українських біженців з австрійських Коронних земель Галичина та Буковина знайшли притулок в бараках табору м. Ґмюнд (Нижня Австрія). Коло 350 тисяч українців перейшли через цей табір, 30 тисяч було там поховано. Усіми ними духовно опікувались священики парафії св. Варвари, в чому посильно допомагало Братство.

У 1938 році після окупації Австрії гітлерівською Німеччиною усі українські товариства в Австрії були примусово розпущені, тільки церковне Братство одержало право далі існувати. У важкі часи Другої світової війни коло 150 тисяч українських примусових робітників були вивезені до Австрії, їм заборонялось брати участь у Богослужіннях в нашій церкві. Вони обходили цей наказ, зриваючи знак примусового робітника, чим підставляли себе під велику небезпеку. Після війни на території Австрії знаходилось приблизно 100 тисяч українських біженців, більша частина з яких перебралася через океан, передусім до США та Канади.

Коли 1980 року в Польщі розвернувся антикомуністичний профспілковий рух “Солідарність”, багато “польських українців” використали цю можливість для виїзду на Захід. У Відні їми займалися члени церковного Братства, допомагали також і у виїзді за океан.

Багато цікавих особистостей, які через свою діяльність на віки ввійшли в історію та хроніку парафії, працювали у Братстві на благо нашої церковної громади.

Статутна діяльність Братства керується українсько-національними засадами, що базуються на християнській етиці та моралі. Розвиток відбувається у двох основних напрямках: церковно-релігійному та національно-культурному, виключаючи будь-які політичні чи партійні тенденції. Завжди до конкретних завдань Братства належали: достойне утримання храму; підтримка церковного хору; опіка парафіяльної школи та виховування молодої ґенерації австрійських українців; проведення спільних святкувань, семінарів, зустрічей, вечорів писанкарства чи вишивки; підтримання в доброму стані приміщення домівки, яке обладнане технічними засобами та невеликою кухнею, що дає можливість для приємного проведення часу на клубних засадах. Окрім того, Братством було створено соціальний фонд для допомоги хворим та потребуючим парафіянам.

Потреба в активних людях, що живуть за заповіддю любові до ближнього залишається і надалі актуальною. Братство і сьогодні шукає сильних особистостей, які будуть готові переймати ініціативу, своїми ідеями і працею збагачуватимуть наше спільне життя та користуючись заслуженим авторитетом, по праву займатимуть відповідальне місце в діяльності парафії. Ми надіємося, що нові люди зможуть принести зі собою свіжий подих та енергію в життя нашої церковної спільноти, відчують себе тут не чужинцями, а своїми серед своїх.