Історія храму

Церква Святої Великомучениці Варвари у Відні

У своєму внутрішньому убранстві Церква Св. Варвари особливим чином поєднує західно-латинські форми з образотворчими структурними елементами, що є суттєвими у візантійській літургії. Подібні церковні інтер’єри можна віднайти лише у колишніх провінціях австрійської корони. Іконостас та інтер’єр є унікальними творами в стилі сербського бароко у сучасній Австрії. Але, одночасно, вони є і прикладом великодушності старої Австрії, що створила етнічній групі русинів-українців можливість для самобутнього розвитку та стала для них Батьківщиною. Церква Св. Варвари, оцінюючи її значення з історичної перспективи, є важливим свідком зв’язків Австрії, що пролягають через століття, з Греко-католицькою Церквою та Україною.

Зовнішній вигляд церкви є унікальним у віденському церквобудуванні. Фасад є частиною великої епохальної будівлі Пауля Шпренгера (1852), що початково використовувалася головною поштою та міністерством торгівлі. Пауль Шпренгер (1798-1854), як державний радник із будівництва, мав значний вплив на містобудування. З 1849 року, працюючи в міністерстві торгівлі, незабаром почав очолювати також відділ архітектури в генеральному будівельному управлінні. Його вважають дійсно видатним архітектором цісарського містобудування доберезневого періоду (до революції в Німеччині 1848 року). Цій епосі притаманні раціоналізм та функціональність разом з економічністю, які поєднані з формами історизму попередньої епохи. Трохи манірні, романизовані фасадні форми відображають також офіційний стиль часів попереднього правління, цісаря Франца Йосифа. Незважаючи на те, що ззовні церква виглядає досить великою, насправді внутрішня частина є досить малою. Верхні яруси фасаду і надалі знаходяться у користуванні головної пошти.

Напис на меморіальній дошці біля входу, грецькою та церковно-слов’янською мовами, говорить про наступне: “Йосиф ІІ та Марія Терезія, самодержці Австрії, великодушно передали церкву Св. Варвари у власність конвікту, з метою підготовки молодих душпастирів візантійського обряду. 1775”. Сучасна мозаїка (1956) над входом зображає Св. Варвару з вежею та віткою пальми, знаком мучеництва. В 1999 році праворуч церкви було встановлено погруддя на честь українського національного поета та вченого Івана Франка. Відкриття пам’ятника, роботи львівського скульптора Любомира Яремчука, відбулося 28 травня 1999 року. А проект цього пам’ятника створили архітектори Василь Каменщик та Володимир Турецький.

На верхньому ярусі фасаду, праворуч та ліворуч, можна побачити статуї Св. Василія Великого, вчителя церкви, та Св. Варвари. В принципі, статуї не є загальноприйнятими в традиції візантійського церквобудування. Зазвичай тільки ікони, як “намальовані молитви”, прикрашають східні церкви. Все ж сильний вплив західного стилю 19-го століття відобразився на фасадних формах церкви. На відміну від західно-європейського церковно-монашого устрою, де присутня велика кількість різних орденів, в східній церкві було тільки два ордени: єреміти, що, як і їхній засновник Св. Антоній, провадили пустельний спосіб життя (усамітнення), та василіани, що віддавали перевагу монастирському, спільному, способу життя. Василіанські монастирі були поширеними на значній території, починаючи з південної Італії до центрально-східної Європи. Той факт, що всі вищі сани в греко-католицькій церкві, включаючи єпископський, могли отримати виключно священики, які прийняли обіт безженності (целібат), а в переважній кількості це були монахи-василіани, допоміг ордену досягнути величезного значення.

Велич і краса інтер’єру церкви не може залишитися поза увагою кожного, хто входить до середини. Особливу увагу привертає іконостас. Ця стіна з іконами не є розділюючим елементом церкви. Вона не закриває від огляду ні вівтарну частину, ні розписану підкупольну – де Христос-Пантократор символічно об’єднує земний та небесний (божественний) космос. Іконостас є для віруючих чимсь набагато більшим ніж просто стіна з іконами. Він нагадує про друге пришестя Христа, що прийде у Славі Божій на землю в кінці цього віку.

Іконостаси можуть бути і більших розмірів, розкішнішими, містити більше іконних ярусів, але структура завжди залишається однаковою. Ці ікони являються Євангелієм перекладеним на мову фарб. Отож ми можемо благоговійно, віч-на-віч, зустрітися не лише з писаним Словом Божим, але і з мистецько-художнім уявленням про нього.

В кожному іконостасі є троє воріт: середні, так звані “царські ворота”, що прямуть до самого вівтаря. Через ці ворота священики мають право входити тільки під час служби Божої, а єпископи завжди. Праворуч від царських воріт знаходиться ікона Христа, а ліворуч Марії. На самих царських воротах, як правило, встановлюють ікону, що зображає Благовіщення Марії, як погляд у історію спасіння, символ втілення Господа нашого Ісуса Христа та поєднання ним двох природ, людської та Божої. Над царськими воротами знаходиться ікона “Тайної Вечері”, на якій Ісус зображений разом зі своїми апостолами.

 

Малі бічні ворота праворуч та ліворуч, що називаються “дияконськими”, служать для входу духовенства до вівтарної частини. На цих воротах знаходяться ікони з зображеннями святого архидиякона Стефана (праворуч) та архангела Михаїла (ліворуч). Крім цього над воротами є ікони святих, особливо шанованих покровителів церкви, Івана Хрестителя та Миколая Мирлікійського. Увінчує іконостас розп’яття, а поруч нього ікони з зображеннями: ліворуч – Марія, праворуч – апостола-заступника Івана. Царські ворота відкриваються тільки підчас богослужінь, а також, як особливий знак, у Великодний тиждень.

Рушійною силою оформлення інтер’єру церкви був знавець східного мистецтвознавства Йосафат Бастазіч. А кошти, необхідні для ахітектурної та літургічної адаптації візантійського обряду, надала Марія Терезія. Пропозиція комісії придворного культурного фонду відносно митців не знайшла підтримки у Бастазіча. Він відмовився від відомого художника Фраца Цоллера, учня Пауля Трогера, що займався цісарськими замовленнями і був на вершині своєї творчої слави, а також від скульптора Гріглєра. Причиною цієї відмови був стиль в якому працювали обоє митців – класицизм. З цього приводу Йосафат Бастазіч був змушений дати Марії Терезії аргументовану відповідь, детально обгрунтувавши свою позицію. Він сам звернувся до художника Мойсея Суботіча та скульптора Арсенія Марковича. З Мойсеєм Суботічем († 1789), видатним представником сербського бароко, що відкрив для Відня нову мистецьку течію, Йосафат Бастазіч тільки виграв. Перші ознаки впливу сербського барокового мистецтва почали з’являтися у часи великої міграції 1690 року, відтоді як серби масово почали залишати Косово і селитися в південній частині Угорщини. Незвичайно високі іконостаси цього часу продовжують мистецькі традиції 17 століття, що беруть початок в монастирі з гори Атос. Подібні іконостаси є характерними для всіх придунайських держав. Відтоді, як стиль бароко з’явився у мистецтві, почали проявлятися його ознаки і в оформленні інтер’єрів. Різьбарі за допомогою гірлянд, колон, ваз та численних похідних від цих форм варіантів змінили внутрішнє оформлення церков, в тому числі і церкви Св. Варвари. Фарбування стін “під мармур”, в світлих пастельних тонах, доповнило цю концепцію та створило цілісність розпису церкви. Це яскраво видно на прикладі єпископського трону та хорів. В тогочасному мистецтві почали повільно проявлятися тенденції переходу від традиційного іконопису до західного мистецтва з його глибоким і насиченим колоритом. Барокізація сербського мистецтва здійснювалась не тільки через прямий вплив тобто, через австрійське бароко та італійсько-критське мистецтво, але перш за все через українське мистецтво, що принесли з собою єзуїти в другій половині 17-го століття. Якраз в цей час відбувалися сильні зміни в релігійному мистецтві, здійснювався інтенсивний обмін з культурними центрами України.

Ікона Св. Варвари в алтарній частині (на тильній стіні), написана Суботічем, вражає своєю подібністю з юною Марією Терезією. В той час Марія Терезія мала вже 58 років і не хотіла усвідомлювати свого віку. Так, за її наказом була знищена ікона Божої Матері у францісканській церкві в Інсбруку, написана з неї. Можливо той юний вигляд на іконі та пахощі диму ладану підчас літургії пом’ягшили її серце.

Суботіч написав також ще 16 малих ікон на основні свята, що призначені для візантійської літургії. (В 1979 році австрійська пошта використала ікону “різдво Христове” з цієї збірки як зразок для річної поштової марки з нагоди цього свята). Ці ікони можна побачити у вівтарі, а одна з них завжди лежить на столику (тетраподі), де також стоїть хрест та запалені свічки. Ікони з цієї збірки змінюють почергово, на протязі року, згідно церковного календаря. Скульптурні роботи Арсенія Марковича також можна побачити в церкві. В 1780 році Єфрем Кляйн написав ікони 12-х апостолів.

Оздоблення іконостасу здійснювалося поетапно, тому різноманітність якостей та стилів потребує детальнішого пояснення. Затримка початку оформлення виникла внаслідок занадто самовільної поведінки Бастазіча, що вибрав вище згаданих митців, Суботіча та Марковича, з-за чого Марія Терезія була змушена виплатити аванс раніше вибраним художникам. Але в подальшому, вона сприяла будівництву та прикрашенню церкви, як тільки могла. Дорогоцінні подарунки нагадують нам про це ще сьогодні. І це не тільки Євангеліє зі своєю розкішною кованою палітуркою та унікальними емалевими зображеннями, це також і філігранний хрест, виготовлений в монастирі, що на горі Атос і прикрашений емалями та гірським кришталем, процесійний хрест. В середині цього хреста, є зображення Ісуса, ручної роботи в стилі “Petit-Point-Technik”, яке було зроблене і подароване Марією Антуанеттою, дочкою Марії Терезії, королевою Франції, страченої на ешафоті.

Дві ікони на зворотній стороні іконостасу були подаровані церкві графом Карлом Коуденхофе в 1834 році і зображають Св. Миколая та Св. Спиридона. Два ангели, що тримають підсвічники (по обох сторонах іконостасу), походять з часів перебудови церкви за Пауля Шпренгера. Тільки ікона над царськими воротами (“Тайна вечеря”) походить з часу оновлення церкви в 1850 році, так само, як і крісло-трон для єпископа. Під час цієї перебудови споруджено троноподібну катедру з величним зображенням Христа Пантократора, як глави церкви, царя та учителя, на іконі, що знаходиться над самим троном. З цієї епохи походить також і хорова ніша (крилос), що навпроти трону. В ній знаходяться ікони Св. Атаназія та Св. Іоана Золотоуста (на передній стінці) та Св. Василія і Св. Григорія (на тильній стіні крилосу). В крилосі є також вхід до проповідальниці. На самій проповідальниці є ікона з зображенням Христа, що навчає в храмі.

В захристії зберігаються священичий одяг та церковні приладдя, а також плащаниці з 18 – 19-го століть. Весільні корони церкви Св. Варвари є копіями корон з василіанського монастиря, висіченого у печерах недалеко Риму (Grottaferata). Дві великі ікони, роботи Юрія Балли (1902), що займають всю ліву стіну в захристії, є зразками стилю пізнього історизму, притаманного кінцю 19-го, початку 20-го століть. На них зображені: на одній – слов’янські апостоли Кирило та Мефодій, на іншій – князь Володимир та бабця його, княгиня Ольга.

Монограма Марії Терезії, що прикрашає Євангеліє, є цінною не лише з-за своєї красивої форми, вона також використовувалась як офіційна емблема виставок присвячених Марії Терезії. 15 жовтня, день Св. Терези, вибрала Марія Терезія як день заснування семінарії та церкви. З цього часу (15 жовтня 1775 року) і до сьогодні існує у Відні греко-католицька церква Св. Варвари.

Церква Св. Варвари багата на меморіальні дошки.

У притворі церкви з лівого боку знаходиться меморіальна дошка встановлена на честь ерцгерцога Вільгельма Габсбурга. Особливим був зв’язок ерцгерцога Вільгельма (народжений 1895 року) з українцями. В 1917 році він виступав як глава (Гетьман) новоствореної незалежної української держави. В 1947 році був викрадений радянськими спецслужбами у Відні і помер 18 серпня 1948 року, як стверджують недавно віднайдені документи, у в’язниці №1 Київського НКВД, пізніше КГБ.

Ліворуч головного входу можна побачити дошку, що встановлена на честь українських (русинських) піхотних полків. На ній вказано назви полків та їх командирів. Також тут вказані місця великих битв Першої світової війни. Дошка, що праворуч входу, встановлена на знак пам’яті про загиблих підчас Другої світової війни. Інша вшановує пам’ять загиблих за волю України підчас визвольних змагань 1918 – 1928 років. Наступна встановлена на честь 50-річного ювілею Українського Вільного Університету, що був заснований у Відні 1921 року, а пізніше перенесений до Праги і Мюнхена. Ще одна, праворуч входу, встановлена на згадку про 100-літній ювілей українського академічного товариства “Січ” (1868 – 1968). Емаль Марії Недбаль-Дольницької в центрі гравюри зображає архангела Михаїла, покровителя України. Над гравюрою можна побачити зображення тризуба, герба України, забороненого підчас комуністичного панування. Але який, з отриманням незалежності Україною, знову став державним гербом. Герби по обох боках, у верхній частині гравюри та в центрі внизу, вказують на походження студентів (Лев – герб Львова та Галичини, Бик – Буковини, Ведмідь – Закарпаття).

На лівій стіні можна побачити дві наступні дошки, на яких зображені ікони Св. Йосифа і далі Св. Юди-Тадея. На правій стороні є ікона Божої Матері з 17-го століття “Утоли болізни”, пожертвувана товариством українських робітників у Відні “Родина” на честь 40-го ювілею цього товариства (1896-1936).

При вході на хори, за отця Ореста Курпанця, в 1961 році була встановлена подячна таблиця керівнику хору професору Андрію Гнатишину та інженеру Роману Щуровському за їх вклад у розбудову хорової частини церкви. Якщо дивитись на хори зі середини церкви, то можна побачити портрети Марії Терезії та Йосифа ІІ, встановлені на знак шани до їх заслуг перед греко-католицькою традицією. Про це також вказував двоголовий цісарський орел, який був на старому фасаді, до реконструкції церкви Паулем Шпренгером.

Настельні та настінні ікони

Підкупольні та настінні ікони

В 1983 – 1985 роках було зроблено повне оновлення церкви. Для настельного розпису підкупольної частини вівтаря та настельних і настінних ікон в самій церкві було вибрано міжнародно визнаного іконописця, професора Святослава Гординського. Зображення Христа-Пантократора серед ангелів в підкупольній вівтарній частині церкви було зроблено за участі Христини Ціммерман-Куріци. В кожній настельній ніші, вздовж всієї церкви, зображено по двоє святих Східної Церкви. А під ними, вздовж лівої сторони церкви, ікони Богородиці на всі її свята в році, а вздовж правої сторони – Христа, основні події з його життя. Цікаві ікони, які практично не видно з середини церкви, знаходяться на хорах – це ікона з зображенням хрещення Русі-України князем Володимиром Великим у 988 році та навпроти, визволення Відня від турків з допомогою українських козаків в 1683 році, що були у складі війська польського короля Яна Собєского. Ці ікони написані в нео-візантійському стилі з доданими українськими елементами.